Славутич — одне з наймолодших міст в Україні. Рішення про його будівництво, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було ухвалено 2 жовтня 1986 року директивними органами СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І у вересні — грудні того ж року було здійснене проєктування міста, а в грудні почалося будівництво міста.
Назву місту було присвоєно Постановою від 19 лютого 1987 року: «Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: Присвоїти місту, що будується в Чернігівській області для постійного проживання працівників Чорнобильської атомної електростанції, найменування Славутич та передати його у підпорядкування Київській обласній Раді народних депутатів»
26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.
У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литовської РСР, Латвійської РСР, Естонської РСР, Грузинської РСР, Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Української РСР та Російської РФСР, що надало кожному кварталові національного колориту. Як результат, зараз місто поділене на тринадцять кварталів: Бакинський, Вільнюський, Деснянський, Дніпровський, Добринінський, Єреванський, Київський, Печерський, Поліський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу.
Трагічним для жителів міста було рішення про дострокове закриття Чорнобильської АЕС.
Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987—2000 р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися щороку на 400 осіб. За соціально-психологічним впливом на містян перший період історії Славутича можна схарактеризувати як романтичний, а другий — як реалістичний.
Економічна й соціальна ситуація міста передусім залежить від ЧАЕС. До закриття електростанції у 2001 році на ЧАЕС працювало дев’ять тисяч жителів міста (майже половина дорослого населення). Після закриття станції там продовжують працювати дві з половиною тисячі осіб, котрі підтримують станцію у безпечному стані, ведуть роботи зі зняття з експлуатації, зі створення інфраструктури для поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, перетворенню об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.
Раніше вісімдесят п’ять відсотків бюджету міста наповнювалось коштом атомної станції. Для того, щоб залучити у місто нових інвесторів, йому надано статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перекваліфікації колишніх працівників станції. Проте, попри ці заходи, місто вже залишили півтори тисячі мешканців.
Короткий час з 26 березня по 03 квітня 2022 року місто було окуповане збройними формуваннями Російської Федерації. Чотири людини загибло в результаті обстрілів блокпостів. 3 квітня 2022 року до міста вже зайшли Збройні Сили України. У період тимчасової військової окупації влада у місті не змінювалась.
